На засіданні міністрів іноземних справ Європейського Союзу в Люксембурзі були призупинені санкції щодо білоруських та узбецьких чиновників, а також щодо безпосередньо керівників цих держав.

І це після того, як вся європейська спільнота одноголосно звинуватила Лукашенко у непрозорості і нечесності нещодавнього виборчого процесу, правда голову їхнього ЦВК в Європу не пускають і досі.

Відплата за нейтралітет

Таку політику Європи цілком можна назвати відплатою президенту Білорусі за позицію щодо Південної Осетії і Абхазії, тобто за не підтримку Росії, а це доволі мужній крок зі сторони такої близької для Російської федерації держави. Не треба забувати, що між Росією і Білоруссю існує союзний договір, навіть існує окремий чиновник, який здійснює діяльність спільного координаційного органу.

Це ніщо інше, як збільшення кількості геополітичних прибічників. Це доволі нормальний процес, але цікавим є те, що збільшення це відбувається безпосередньо біля кордонів Російської федерації. Цілком очевидно, що для Європи зараз не так важлива демократизація і розвиток певних держав, а власні геополітичні можливості.

Це дуже схоже на політику подвійних стандартів. Європа звичайно не сприймає режими у Білорусі та Узбекистані, але як це назвати як не підтримкою цих режимів і не налагодженням контактів.

І Білорусь і Узбекистан – це країни, які відверто схиляються, ну принаймні до останнього часу схилялись, до співпраці і схваленням дій однієї держави – Росії. В цьому контексті дії Європи здаються логічними, але ніяк не адекватними, адже в принципі всі звикли до того, що це нормально для США або Росії підтримувати лояльні до них, хоч і не зовсім демократичні режими. Але для Європи – колиски сучасного західного світу, такі дії не просто дивні, вони насторожують.

Європа на шляху трансформації

Все це говорить про дві речі: по-перше, Росію дійсно сприймають як геополітичного лідера, тобто лідера не просто регіону, а лідера світового. По-друге, Європа категорично не хоче втрачати можливості для власного, не просто Західного, тобто разом з США, а саме власного впливу на світові події.

Другий факт наштовхує на цікаві роздуми. Якщо Європа здійснює дії, незалежно від свого одвічного союзника США, на геополітичному фронті, можна вбачати в цьому навіть не просто погіршення відносин, а скоріше перехід їх на новий рівень. Європейські політики почали відчувати занадто сильну прив’язаність Європи до США, насамперед в економічному плані і відповідно в політичному. Це не може бути прийнятним для «великих» держав Європи, які в принципі і роблять погоду в Союзі.

Це в свою чергу говорить про глобальні речі. Зокрема можна припустити, що Європа встає на шлях трансформації свого глобального політичного курсу, а це в свою чергу не може на пряму не відбитися на Україні за зрозумілими причинами.

Цілком зрозуміло, що політичні системи в Білорусі і Узбекистані стабільні. Найближчим часом чогось надзвичайного в них не станеться, але держава або об’єднання держав, які весь час голосніше за всіх (ну хіба що можливо штати тільки голосніше) кричать про ідеали свободи і демократії, йде на поступки об’єктивно авторитарним лідерам, не підносить її в очах світу, а тим паче і власних громадян навіть якщо така політика переслідує благородні цілі в майбутньому.