Ще не встигли втихомиритися пристрасті щодо результатів голосування в телевізійному проекті «Великі українці» та їх вірогідної фальсифікації на користь Ярослава Мудрого, як багатьом аналітикам стає зрозуміло, наскільки загрозливим для національної безпеки є такі, на перший погляд банальні, шоу.

Ще до старту цього міжнародного проекту в Україні велися дискусії, наскільки ментально готовою є наша держава до проведення такого голосування. Якщо врахувати третє місце Степана Бандери (а за версією Вахтанга Кіпіані – перше) та загалом десятку великих, то можна зробити висновок, що українці в цілому здали тест на національну ідентичність.

Незважаючи на скандал із імовірною фальсифікацією голосування, українське суспільство в цілому «проковтнуло» вибір на користь Ярослава Мудрого, вважаючи його таким, що нібито не призвів до чергового розколу на Схід і Захід. Однак чи готові ми тепер нести відповідальність за свій вибір, враховуючи потенційну небезпеку, яку це рішення створює для нашої держави?

Чи не пожалкуємо ми, що не вибрали чи не захистили свій вибір від фальсифікацій на користь Степана Бандери?

Адже такий вибір продемонстрував би одну єдину річ – що Україна в інформаційному плані й у плані загальнонаціональної свідомості повністю очистилася від тоталітарного спадку й від комплексу «молодшого брата» Росії.

Націоналізація чужої історії

«Здесь находится список 500 выдающихся исторических деятелей, подготовленный для вашего голосования телеканалом “Россия”. По результатам этого голосования в День России 12 июня будет объявлен список 50-ти...», – повідомляється на сайті російського аналогу «Великих українців» – телепроекту «Ім’я Росія».

«Кто ценнее нам сегодня? Поэт Пушкин, создатель современного русского языка? Царь Петр, прорубивший окно в Европу? Маршал Жуков – Победоносец? В конце декабря читатели, зрители, слушатели и интернет-юзеры выберут одного, единственного – главное Имя России», – пишуть організатори програми.

Одразу ж майже неозброєним оком видно, як від самого початку на це шоу накладається сувора російська дійсність, а саме майже повна відсутність демократії. На відміну від «Інтера» громадяни РФ не зможуть самостійно вибрати перші сотні достойних носити ім’я великого росіянина.

Можна не сумніватися, що всі ці 500 претендентів погоджувалися у Кремлі на найвищому державному рівні. А раз так, значить усі 500 історичних діячів вважаються російською владою, судячи з назви проекту, тими персоналіями, які уособлюють в собі цілу сучасну і минулу Росію. І кого ж ми бачимо у цьому переліку?

Як не дивно, але ми не бачимо Володимира Путіна і Дмитра Медвєдєва, зате ми бачимо серед 500 великих росіян – київських князів: Олега, княгиню Ольгу, Святослава Хороброго, Володимира Хрестителя, Ярослава Мудрого і його дочку Анну Ярославну, дружину французького короля (!?). Далі йде князь Володимир Мономах, монах Нестор Літописець, всі ті, хто уособлює Київську Русь-Україну, і лише потім, власне, Юрій Довгорукий. А ще авіаконструктор Сікорський і багато інших.

Тобто, у нас під носом, публічно крадуть нашу ж історію, саме наших історичних родоначальників. Бо будь-який український історик, хоча б той же Олександр Палій за 5 хвилин доведе, що Київська Русь і київські князі мають стосунок виключно до території сучасної України і, власне, є родоначальниками української цивілізації.

Крім того, уже в самій подачі «великих росіян» із числа київських князів перекручується історія і робиться все так, щоб росіяни були певні, що Русь пішла не від Києва, а від Новгорода. Наприклад, про князя Олега Віщого російська пропаганда на сайті «Ім’я Росія» пише таке: «Объединитель русских земель, перенес столицу (Русі – Авт.) из Новгорода в Киев».

Святослава Хороброго росіяни називають не інакше як «русский Александр Македонский». А про Київську Русь, якою правили київські князі, взагалі не згадують, називаючи її «Древнерусским государством». Володимира Великого росіяни називають по-своєму – «Владимиром І Святым», стверджуючи, що той не лише хрестив «русский народ», а «способствовал расцвету Древнерусского государства и усилению его международного авторитета». Знову ж таки не Київської Русі, а якоїсь нової, до цього часу невідомої держави – «Древнерусского государства».

При цьому в першу чергу підкреслюється, що «Владимир І Святой» князь Новгородський, а вже потім, усього-на-всього великий князь Київський, але в жодному разі не князь Київської Русі. Цю державу кремлівські пропагандисти викреслили зі свідомості російських телеглядачів уже на самому старті програми.

Замість «молодшого брата» – «син» великого «батька»

Отже, якщо раніше кожний росіянин знав, що Московія, а пізніше Росія почалася з Юрія Довгорукого, то тепер державна пропаганда переконає їх, що свій родовід як нації росіяни мають вести від отців-засновників «Древнерусского государства». А вже спираючись на стійку громадську думку в себе, російська пропагандистська машина почне масовану інформаційну війну проти України на цьому полі.

Росія давно намагалася привласнити бренд «Русі» собі, особливо через те, що російські самодержці досі не можуть змиритися з об’єктивним фактом того, що Київ, а не Москва чи Новгород – мати міст руських і що сучасна російська політична нація є дрібним нащадком колись підкореної київськими князями території, з якої вони ще й данину брали.

Для цього впродовж довгих століть царату історія переписувалася й підмінялася, українцям нав’язувався міф про малоросів, змушених підкорятися великоросам як прямим спадкоємцям Київської Русі. І таки нав’язали цей стереотип багатьом, підкріпивши її так званим возз’єднанням Малоросії з Росією, підписаним Богданом Хмельницьким.

І немає нічого дивного, що і Богдана Хмельницького кремлівські пропагандисти так само безапеляційно внесли до переліку 500 великих росіян. Так і написали, як у старі добрі часи царського поневолення України – «Хмельницкий добился воссоединения Малороссии с Россией в 1654». Щоправда, перший варіант був гостріший: «великий русский среди малороссов» - але його чомусь змінили.

Залишилося лише вибрати «великим росіянином» батька Ярослава Мудрого – «Владимира Святого», адже і привід є – чергова дата хрещення Київської Русі, себто «Древнерусского государства», і несвідомих українців можна спокійно зомбувати новим міфом – про «великого батька» великороса, і «сина» малороса, бо міф про «молодшого брата» на нас уже не діє.

І лише подивившись на результати «Великих українців» під таким кутом зору, одразу розумієш: голосування за Ярослава Мудрого є виключно політичним і, ймовірно, підтриманим ззовні через 5-ті колони Росії, до якої багато хто відносить і Партію регіонів.

Адвокат Ярослава Мудрого Дмитро Табачник в інтерв’ю «Телекритиці» порадив не шукати тут політики, а вона – після ознайомлення із потенціальним російським шоу – якраз вимальовується досить чітко.

І потрібний ефект буде. У Кремлі чудово зрозуміли, що розмови нашої влади про необхідність наведення ладу в інформаційній безпеці України – лише чергові порожні балачки. Пробне закидання Лужкова у Крим і успішно здійснена ним інформаційна операція одразу ж після цього показали, що в Україні не готові відбивати чергову велику ментальну та інформаційну інтервенцію Росії, з якою ми стикнемося цього року.

Не випадково Оруел у своїй книзі «1984» написав актуальні для нас слова: «Той, хто володіє минулим, володіє майбутнім. Той хто володіє теперішнім, володіє минулим».

Павло Булгак, політолог, спеціально для "Телекритики"