Актуально аналітичний портал
П`ятниця, 29.03.2024, 13:18
Вітаю Вас Гость | RSS
 
Головна АналітикаРеєстраціяВхід
Меню сайту


Украинская Баннерная Сеть
Категорії каталога
Актуальні процеси в Україні [6]
Актуальні процеси у Світі [3]
Наше опитування
Чи хочете ви щоб на порталі "Актуально" відбувся чат з політтехнологом Тарасом Березовцем?
Всього відповідей: 32
Головна » Статті » Статті та коментарі експертів » Актуальні процеси у Світі

Глобальна суперкриза
 
Унікальний збіг низки факторів створили сприятливі, можна навіть сказати, інкубаторні умови для України, починаючи з моменту проголошення її незалежності в 1991 році, пише член експертної ради порталу Актуально політолог Юрій Романенко.
 
Проте зараз можна констатувати різке погіршення зовнішньополітичної ситуації та виникнення низки нових ризиків, які серйозно загрожують українській державі. Перш за все, це пов’язано з глобальною економічною кризою. Найкраще цю ситуацію можна продемонструвати на прикладі Сполучених Штатів Америки, які є серцем системи. Одразу ж слід зауважити, що було б помилкою зводити все до економічних факторів, скоріше навпаки, вони значною мірою обумовлені зміною базових установок у суспільній свідомості. Цей переворот відбувся під час культурної революції 1960–1970 років і є окремою темою для аналізу

Америка, яка задихається

Отже, Америка – серце глобальної економіки – задихається через демографію, борги і деіндустріалізацію.

Демографія. Старіння американської нації стає одним з основних факторів у кардинальній трансформації соціально-економічної моделі, яка склалася в Штатах після Другої світової війни. Як і в більшості розвинених країн світу, населення США швидко старіє. До 2030 року середній вік американців перевищить 40 років. При цьому кількість старих людей не збалансовується необхідною кількістю дітей. Демографи стверджують, що до 2030 року на одну дитину в США припадатиме 2,1 стариків, до 2050 року – 2,6.

Звідси й різке збільшення навантаження на соціальну сферу. Починаючи з 2000 року, виплати на одного одержувача в рамках програми Medicare збільшувалися в 2,6 раза швидше, ніж зарплати тих, хто її обслуговував. Вибуховий ріст витрат на охорону здоров’я ще збільшиться, враховуючи, що з 2008 року на пенсію в США починає виходити так зване покоління «бебі-бумерів», які народилися між 1946 і 1964 роками. 77 млн «бебі-бумерів» є найбільшим поколінням у США, що працює.

До 2030 року в США кількість пенсіонерів збільшиться вдвічі, а кількість працівників лише на 15%. У результаті частка ВВП США, що витрачається на дві вище зазначені програми, буде постійно зростати – з 7,6% до 13,9% у 2030 році і 21,1% у 2075 році. Після 2018 року податків на прибуток вже не вистачатиме для перекриття програми Medicare. У цілому, для підтримки фінансування соціальних програм податки слід спочатку збільшити вдвічі, а потім – втричі. Це, звісно, паралізує економіку країни.

Як розв’язати цю проблему? Відповідь очевидна, необхідно значно збільшити кількість робочих рук, що дозволить виплатити пенсії хоча б на теперішньому рівні. Проте навіть якщо уряд США збільшить вдвічі квоту емігрантів, це знизить фіскальний тиск лише на 2%.

За підрахунками американських економістів, диспропорції в демографії призведуть до того, що в США виникне так званий фіскальний розрив на $65 трлн.

Цей розрив між майбутніми витратами та прибутками уряду, виходячи з припущення, що в майбутньому збережуться такі ж ставки оподаткування. Для порівняння: вся вартість майна американців (всі активи, включаючи корпоративні) становить близько $40 трлн.

Таким чином, підтримка високого рівня життя змушує, а в майбутньому ще більше змушуватиме,  залазити американців у борги.

Борги. Боргові зобов'язання перетворилися на бич американської економіки. Наприкінці минулого року державний борг США досяг майже десяти трильйонів доларів.

У сумі (державні, корпоративні, муніципальні борги) США перевищили сорок п'ять трильйонів доларів. Тому Америка змушена все більше й більше брати позики – щоденно від півтора до двох мільярдів доларів.

Беруть позики всі – держава продає довгострокові облігації ФРС, що на рік дає прибутку 400–500 млрд, корпорації, звичайні громадяни. Борг став двигуном американської економіки, але «щастя в кредит» потягло економічні диспропорції гігантських масштабів.  

Недостатній контроль з боку держави за біржовими махінаціями призвів до того, що капіталізація багатьох корпорацій мала фіктивний характер. Типовим явищем стала ситуація, коли біржова вартість тієї чи іншої корпорації в десятки разів перевищувала вартість її реальних активів.

Першим тривожним сигналом для американців став крах енергетичного гіганта «Енрон» у 2002 році. Протягом кількох місяців вартість акцій компанії «Енрон», сьомої за величиною в Америці, знизилася з $80 млрд майже до нуля. Згорів також пенсійний фонд «Енрона», у який вклали гроші тисячі працівників корпорації. Керівництво, знаючи,  що крах компанії неминучий, знищило всю документацію.

Як з'ясувалося, у корпорації практикувалися приписки, що завищували прибутки. «Дуті» цифри вимірювалися мільярдами доларів. У реальності борги корпорації майже на порядок перевищили уявний прибуток. Пізніше було банкрутство найбільшого оператора телефонного зв'язку «Велдком», керівництво якого зробило спробу залишитися на плаву за рахунок випуску облігацій, суттєво спустошивши банки по обидва боки Атлантики. У результаті втрати різних кредитних організацій (з числа найбільш великих) становили від $100 млн до $17 млрд.

У цілому, під час фінансової кризи початку 2000-х згоріло понад 1 трлн доларів. Багато американців втратило свої пенсійні заощадження, оскільки пенсійні фонди вкладали їх у акції корпорацій. Фінансові аналітики Уїльям Боннер і Адіссон Уїгин у своїй книзі «Судний день американських фінансів: легка депресія XXI століття» вказують, що в результаті фінансових катаклізмів середньостатистичний «бебі-бумер» має зараз на пенсійних рахунках коштів, яких достатньо на 8 місяців життя.

Та все ж реальний масштаб кризи почав виявлятися тільки в 2007–2008 році, коли почалися банкрутства домогосподарств через борги за іпотечними кредитами. Криза почала набувати загрозливих рис, коли в лютому 2008 року один з п'яти найбільших інвестбанків  Уолл-стріт – Bear Stearns – опинився перед загрозою банкрутства. Ця загроза була настільки велика, що Федеральна резервна система виділила кредит 29 млрд доларів банку JP Morgan, який купив акції Bear Stearns по 2 долари за ринкової вартості 30 240 млн. Втрутившись у цю ситуацію ФРС продемонструвала, що готова підтримати інші інвестбанки в цю настільки скрутну хвилину.

Ця кризова ситуація призвела до того, що гравці у фондовому ринку почали розпродавати активи, аби вберегти себе від фінансових втрат. Це призвело до того, що різко знизилася вартість таких відомих компаній, як Merrill Lynch, Lehman Brothers, Goldman Sash, Morgan Stanly та інших, які багато років були зразком стабільності й надійності.

Більшість фінансових аналітиків упевнена, що ця фондова турбулентність є тільки початком фінансової катастрофи. Зокрема, відомий американський фінансист Джордж Сорос, виступаючи 17 квітня в брюссельському Центрі європейських політичних досліджень, заявив, що те, що відбувається, є «найсерйознішою фінансовою кризою за всю історію нинішніх поколінь»,  підкресливши, що вся світова фінансова система «серйозно порушена».

При цьому, головна причина проблем криється не у фінансовому секторі, а в кризовому стані американської економіки в цілому. Співвідношення між фінансовими та реальними активами досягло астрономічної величини – 50 до 1.

Звідси виникають побоювання зарубіжних інвесторів щодо американського долара, який, виступаючи як головна платіжна одиниця в світі, має дуже слабке реальне забезпечення. Якби США хотіли забезпечити долар золотом, то його ціна за троїцьку унцію має становити не більше тисячі доларів, як зараз, а 6400 доларів (що свідчить про те, що золото ще недооцінене).

У будь-якому разі, поява такої «мильної бульки» була безпосередньо пов'язана з третім проблемним чинником.

Деіндустріалізація. Безпосередньо пов'язана з глобалізацією, яка кардинальним чином змінила обличчя економіки США. Відкриття ринків і висока вартість робочої сили сприяли тому, що сотні підприємств були винесені з США до Китаю, Мексики, країн Південно-Східної Азії.

Наприклад, один із флагманів американської економіки – роздрібна мережа Wal-mart – має в КНР більше 700 підприємств, продукцію яких потім відправляють в США.

Це призвело до того, що США має величезне негативне сальдо торгового балансу. Найбільш яскраво ситуацію демонструє зовнішньоторговельний баланс США та Китаю за 2006 рік. Тоді США імпортували з Китаю продукції на $287,1 млрд, а експортували лише на 51,6 млрд. При цьому позитивне торгове сальдо у КНР становило $235,4 млрд. Завдяки цьому золотовалютні запаси Китаю цього року становили рекордні 1,68 трлн доларів у той час, коли Японія, яка знаходиться на другому місці, має 1,02 трлн, Росія – понад 500 млрд.

Багато аналітиків почали стверджувати, що залежність США від Китаю стала критичною. Проте не варто її переоцінювати, оскільки Китай у такій же мірі залежить від споживчого ринку США. Десятки мільйонів китайців залежать від американського споживача. Можна навіть констатувати, що утворився своєрідний симбіоз.

Китай продає в США свої товари, а долари, які отримує, вкладає в купівлю боргових зобов'язань ФРС. Таким чином, США постійно збільшують борг перед Китаєм, але КНР не може обходитися без американського ринку, оскільки китайський покупець не настільки платоспроможний.

Проте керівництво Китаю чудово розуміє весь той ризик, пов'язаний з накопиченням Національним банком КНР нічим не забезпечених доларів, – рано чи пізно виникне ситуація, коли долар втратить своє значення резервної валюти.

От чому КНР та інші великі власники доларових резервів (Росія, Індія, країни Перської затоки, Японія) поступово знижують присутність долара в своїх валютних корзинах. Наприклад, у Росії долар вже становить 50% у структурі золотовалютних запасів, а ось у Китаї перевищує 70%. Пекін не може швидко скинути свої долари, тому що це відразу ж призведе до катастрофічних наслідків для світової економіки і, перш за все, самого Китаю. Проте в далекостроковій перспективі Китай та інші гравці зацікавлені в послабленні від доларової залежності.

Уже зараз у доларах здійснюється 65% розрахунків у світі, тоді як ще 20 років тому більше 80%. Функції світової резервної валюти у долара поступово відбирає євро, а в перспективі юань і, можливо, рубль. Це створює небезпечну ситуацію для США.

Річ у тім, що саме долар є головним інструментом домінування США, оскільки до того часу, поки Вашингтон виконуватиме функцію глобального емісійного центру, інші гравці терпітимуть його величезні борги. Проте як тільки з'явиться можливість перевести капітал у надійнішу валюту – це буде зроблено, після чого США втратять найважливіший інструмент забезпечення гегемонії.

І такі спроби вже спостерігаються. Окрім євро, можна пригадати про плани країн Перської затоки створити в 2010 році єдину валюту – реал, у якому проводитимуться розрахунки при купівлі нафти. Іран вже почав продавати свою нафту за золотий динар. До переходу на конвертований рубль готується Росія тощо.

Для США ці плани несуть загрозу, мимоволі підштовхуючи Вашингтон (у ширшому сенсі, транснаціональні фінансові групи, які впливають на американське керівництво) до здійснення контркроків, спрямованих на нівеляцію небезпечних сценаріїв.

І тут ми підходимо до найцікавішого моменту нашого аналізу – передумов глобальної суперкризи, яка повинна вибухнути в середньостроковій перспективі (3–5 років).

Війна як двигун прогресу

Які чинники підштовхують США до того, щоб спровокувати глобальну суперкризу?

Крім чинників зазначених вище – системних проблем в економіці, ослаблення долара як світової резервної валюти тощо, варто зазначити ще декілька найважливіших проблем, які схилятимуть США до радикальних кроків.

По-перше, це різке скорочення непо¬новлюваних ресурсів – нафти, рідкоземельних металів, деревини і таке ін. Розвиток споживчої моделі в усьому світі сприяв тому, що демографічні гіганти (Китай, Індія) споживають все більше й більше непоновлюваних ресурсів. Проте стала система передбачає, що високий рівень споживання може бути доступний тільки жителям так званого «золотого мільярда». Якщо Китай захоче досягти американських показників середньорічного ВВП на душу населення – 42 000, то для цього знадобилося б 3,5 планет Земля. Таким чином, забезпечити високим рівнем споживання всіх жителів планети просто немає фізичних можливостей. Проте оскільки альтернативної моделі ніхто не придумав, то країни, що розвиваються, йдуть шляхом стійкого економічного зростання. Це призводить до загострення конкуренції за ресурси, яку поки виграє Китай, який співпрацює з будь-якими політичними режимами. У перспективі це може обернутися виникненням ситуації, коли США та Європі фізично не вистачатиме нафти, газу, металів та інших важливих ресурсів. Найбільш яскравим прикладом є збільшення ціни на нафту, яке обумовлено зростаючим попитом КНР та Індії.

По-друге, такі поновлювані ресурси, як чиста вода та їжа, все більше й більше набувають рис вичерпаних ресурсів. Забруднення прісної води перетворило її на цінний товар, продаючи який транснаціо¬нальні корпорації заробляють сотні мільярдів доларів на рік. Брак води є бичем для десятків держав і мільярдів людей.

Аналогічна ситуація відбувається з продовольством. Щорічно зникає більше 10 000 км родючих земель і 100 000 квадратних км лісів. Різке збільшення попиту на біопаливо призвело до того, що багато країн перейшло до вирощування технічних культур у збиток продовольчим. У результаті в усьому світі виникла «продовольча інфляція». За свідченням керівництва Світової Продовольчої програми, зараз щодня помирає 18 000 осіб. Голодні бунти в Пакистані, Єгипті, Мексиці – вже реальність. Це призводить до хаосу в цілих регіонах на планеті, багато з яких ще вчора були стабільними. Наслідки продовольчої кризи, поза сумнівом, торкнулися і самих США. Америка постійно розширює імпорт натурального продовольства, оскільки земля в США вже виснажена застосуванням нітратів.

По-третє, спостерігається зростання впливу великих авторитарних держав – Китаю та Росії. Як говорить один із впливових ідеологів кандидата в президенти США Маккейна Роберт Каган: «Ці країни повністю спростовують основоположну парадигму лібералізму, згідно з якою, чим країна багатша, тим більше там демократії. Відбувається ж навпаки – чим багатше стають ці країни, тим менше в них свободи...».

На сьогодні в світі Китай і Росія – провідні захисники вестфальського порядку, оскільки він підкреслює недоторканність суверенітету всіх держав. Ця «застаріла доктрина» (як вважають у Вашингтоні) послаблює вплив США та Європи, і, найголов¬ніше, ускладнює доступ до їхніх ресурсів. Крім того, КНР і РФ конкурують із США та ЄС за доступ до ресурсів третіх країн. Як говорить Каган, те, «що в очах ліберального Заходу є гуманітарною інтервенцією, політики в Москві або Пекіні завжди сприймають як незаконні дії або окупацію».

Найбільшим кошмаром для США було б створення континентального блоку Росія–Китай, який би поєднував у собі наявність найбільш великого сировинного і виробничих потенціалів у світі.  

Розвиток Шанхайської організації співпраці показує, що потенційно Москва й Пекін здатні створити такий союз. Більш того, інтуїтивно російська еліта розуміє небезпеку, яка йде від Китаю, який вимагає все більше сировини для задоволення потреб своєї величезної економіки. Звичайно ж, росіянам краще дати його за гроші, ніж ризикувати з часом втратити Далекий Схід у результаті його демографічної окупації китайцями. У якійсь мірі сучасна Росія нагадує Францію кінця XIX – першої половини XX століть, яка воювала з Німеччиною, поки не усвідомила, що перемогти її неможливо через сильнішу економіку.

Не факт, що гра росіян з китайцями в рамках ШОС є до кінця усвідомленою стратегією, але те, що вона була б найбільш раціональною і необхідною для зняття погроз на Сході, поза сумнівом.

Радикалізація глобальної економічної кризи – єдиний спосіб для США залишитися гегемоном

У цій ситуації у США фактично залишається дві стратегії поведінки:

Перша стратегія – у внутрішній політиці не робити спроб змінити жахливі перекоси, які виникли через нову економіку, чекаючи, що все зміниться саме собою. У зовнішній політиці спостерігати за тим, як Америка поволі здає свої позиції, поступаючись новим центрам сили – КНР, Європі, Росії, проводячи ар'єргардні бої. Ця стратегія багато чим нагадує поведінку Британської імперії після Другої світової війни.

Друга стратегія – ініціювати суперкризу, у якій займати управлінську позицію і на виході з неї зміцнитися, зберігши за собою положення глобального гегемона.

Ця ризикована і небезпечна стратегія (оскільки загрожує певними внутрішніми потрясіннями) в цілому здатна вирішити ті завдання, які стоять перед Америкою. Вона може включати три етапи.

На першому етапі буде пов'язана з педалюванням повномасштабної економічної Депресії. США пожертвують частиною фінансового сектору для того, щоб «здути фондову кулю» і частково реіндустріалізувати власну економіку.

Основним інструментом буде різка девальвація долара, можливо з переходом у фазу гіперінфляції. Варто зазначити, що приблизно таку ж стратегію США вже використали в 1970-і роки.

Гіперінфляція запустить декілька процесів.

По-перше, знецінить значну частину національних боргів.

По-друге, різко здешевить вартість робочої сили, дозволивши перезапустити економіку та зменшити залежність від імпорту.

Нарешті, вона сприятиме соціальній нестабільності, що створить необхідність у могутньому відволікаючому чиннику зовні.  

На другому етапі суперкризи падіння купівельного попиту призведе до падіння цін на сировину й товари. У коментарі «Главреду» директор Інституту проблем глобалізації та соціальних рухів (Москва) Борис Кагарлицький прогнозує перехід у другу фазу суперкризи через 15–20 місяців.  

Це безпосередньо вдарить по основних конкурентах США – Росії та Китаю.

По-перше, цими країнами буде втрачена значна частина золотовалютного запасу внаслідок девальвації долара. Якщо долар буде знецінений у 3,5–4,5 раза, то відповідно втрати Китаю та інших країн будуть як мінімум еквівалентні ревальвації. До речі, Китай вже визнав, що навіть сьогоднішня помірна інфляція в США призвела до істотних фінансових втрат.

По-друге, неминуча втрата КНР споживчого ринку США внаслідок падіння його купівельної спроможності загострить соціальні суперечності в Китаї. Якщо враховувати, що щорічно в сьогоднішньому «благополучному» Китаї відбувається 75 000 повстань на рік, то що буде в країні, охопленою економічною депресією?

По суті, керівництво КНР буде поставлено перед двома можливими варіантами дій: або змушене здійснювати експансію в напрямку, де є вакуум сили і необхідні ресурси для розвитку держави, або ж змиритися з громадянським конфліктом усереди¬ні країни.

Звідси різко збільшується можливість військового конфлікту в тій або іншій формі між РФ і КНР, що є бажаним сценарієм для США, які не зацікавлені в прямому конфлікті зі своїми конкурентами. А така модель дозволяє зберегти положення арбітра й входити у  війну на завершальному етапі.

Зазначимо, що аналогічну стратегічну позицію займали США в Першій і Другій світовій війнах. Поки Росія та Китай, а також опосередковано, можливо, Європа розбиратимуться між собою, Америка дістає можливість здійснити модернізацію економіки.

У ситуації кризи завжди простіше змусити зробити необхідні кроки, ніж у звичайний час. Очевидно, саме у цей момент буде позначений відхід від споживчої моделі до тієї або іншої форми екологічного капіталізму.

Проте найголовнішим результатом, швидше за все, стане розставання зі слабким доларом шляхом введення нової валюти – амеро, яка буде прив'язана до золотого запасу США. Утім, «проект амеро» спочатку припускає ширші рамки, ніж США.

Варто зауважити, що 20 серпня 2007 р. лідери США, Канади та Мексики провели зустріч щодо «континентальної інтеграції», результатом якої повинна бути поява аналога американського ЄС – Північноамериканського союзу (Northern American UNION-NAU). Ця зустріч була продов¬женням першого раунду переговорів, які почалися в 2005 році на саміті в Техасі. У проекті «Амеро» передбачається, що з часом в нього будуть залучені країни Південної Америки. На практиці створення Північноамериканського союзу означатиме появу континентальних блоків і подальше знищення національних держав.

Якщо стратегія буде послідовно здійснена, то США не просто зуміють пристосуватися до нових умов, але і трансформуються в новий, складніший соціальний організм. Таким чином, як це не парадоксально звучить, педалювання глобальної кризи дозволить США:

А) позбутися боргів, які інакше роздавлять американську державу;

Б) вирішити проблему конкуренції з новими центрами глобального впливу (Росія і Китай);

В) вирішити проблему переходу до нової соціальної моделі (як мінімум  почати відхід від моделі суспільства споживання до іншої більш екологічної, менш ресурсозатратної моделі).

Україна не готова до суперкризи

Поза сумнівом, що для України такий глобальний шторм створить масу неприємностей, які наш правлячий клас чи то не бачить, чи то недооцінює через обмеженість світогляду.

Слід зазначити тимчасові рамки суперкризи.

На першому етапі (2007–2009) Україна буде опосередковано відчувати на собі його наслідки у вигляді підвищення цін на імпортну продукцію, доларову інфляцію, зменшення припливу іноземного капіталу, який шукатиме стабільніші гавані.

На другому етапі (2009–2012) Депресія ударить по Україні з розмаху. Вітчизняна економіка дуже сильно залежить від декількох експортних позицій – металу і продукції хімічної промисловості. Падіння попиту на метал призведе до різкого скорочення надходження валюти в країну. Тим паче, що сама валюта різко знеціниться, а відсутність золотого запасу в НБУ залишає Україну без інструментарію для ефективного кризи-менеджмента в цих умовах.

Поза сумнівом, це сприятиме внутрішній нестабільності й збільшенню соціальних суперечностей в Україні. Уже зараз очевидно, що президентські вибори 2009 року проходитимуть у важких умовах, і на порядку денному стоятимуть зовсім не ті питання, як здається сьогодні. Ще одним наслідком  буде різке посилення запиту на авторитарні форми політичного режиму, як адекватніші в умовах швидкої змінної обстановки.

Нарешті, третій етап (орієнтування 2011–2012-??) буде пов'язаний з епохою глобального військового протистояння у формі регіональних воєн. Ця фаза буде найбільш небезпечною, оскільки загрожує втягуванням України в бойові дії на стороні того або іншого військово-політичного блоку. Враховуючи критичне значення України для континентального розкладу, немає сумнівів, що основні гравці протистояння втягуватимуть Україну в орбіти свого впливу.

Єдиною видимою альтернативою, хоча і трохи примарною, бачиться нейтральний статус України, який дозволить дистанціюватися від зон конфліктів і протистояння. Проте, очевидно, ми вже запізнилися позиціонувати себе в статусі євразійської Швейцарії. Для цього немає ні відповідної концепції, ні адекватної еліти, здатної провести Україну по лезу ножа в умовах глобального хаосу.

Якщо перефразовувати  Уїнстона Черчілля, в цій ситуації українцям не можна нічого гарантувати, окрім крові, сліз і поту.



Джерело: http://www.glavred.info/archive/2008/05/15/101615-0.html
Категорія: Актуальні процеси у Світі | Додав: kiburga (15.05.2008)
Переглядів: 887 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту

Украинская Баннерная Сеть
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2024
Сайт управляється системою uCoz