Напевно багато-хто впевнений і абсолютно переконаний, що вибори в США – це не просто вибори лідера чи керівника якоїсь окремої країни – це вибір геополітичний, кардинальний і надзвичайно важливий для всієї планети. Багато-хто свято вірить, що саме від конкретно вибраної особи, чи то від Демократичної партії, чи то від Республіканської залежить подальший розвиток США, його сателітів, партнерів і ледве не всього людства. На мій погляд це зовсім не так.
Вибори в США, як на мене, - банальний вибір політичної еліти на наступні 4 роки.

Різниця між Б. Обамою і Дж. Маккейном
Яка різниця між Обамою та Маккейном, на перший погляд величезна! Проте якщо придивитися всі внутрішньополітичні дискусії кандидатів зводяться до дозволу чи заборони абортів та одностатевих шлюбів, до речі проти одностатевих шлюбів обидва кандидати, але Обама не виключає інституту одностатевих союзів. Виходить, що єдине в чому розходяться кандидати – в абортах, питання без сумніву важливе, але воно по-перше його вирішення стосується виключно США, а по-друге воно з царини моралі. Як на мене – це теж саме якщо б Тимошенко і Ющенко сперечались з Януковичем про те що було раніше – яйце чи курка. Трохи утрировано, але в чомусь правда.
Звичайно в програмах кандидати від різних партій відрізняються, але відрізняються не суттєво. Маккейн звинувачує Обаму у недостатній увазі до бензинової кризи, але зараз то при владі його однопартіець і Обама зовсім не вважає бензинову кризу нормальним ходом речей! Обама звинувачує Маккейна у бажанні залишити війська в Іраку, але Маккейн виступає не проти виводу військ, а проти їх негайного виводу і втрати тих позицій, що були завойовані! Крім того обидва кандидати повністю згодні з присутністю військ в Афганістані, а також обидва продовжують кричати про якусь міфічну боротьбу з талібами (міфологеми, які вигадали політтехнологи Буша явно по душі всім).
Як вже казав вище, різниця у зовнішньополітичному ракурсі є, але вона не стосується концептуальних моментів. Обама і Маккейн сперечаються не через те чи потрібно виводити війська з Іраку, а сперечаються як і коли їх виводити, не сперечаються чи потрібно будувати нові схеми енергозбереження та інтенсифікації виробництва заради збереження природи, вони про це зовсім мовчать і про Кіотський договір ніхто і не намагається нагадати, який до речі США так і не підписали.

Мега-ліберал або майбутне США
Як на мене, потрібно відмітити чудову роботу штабу Обами, якому створили просто чудовий образ мега-ліберала (слоган передвиборчої кампанії Обами говорить сам за себе – “Change”), але цей нібито поміркований чоловік закликає до замороження спроб Росії вступити до СОТ, цей чоловік, як і Буш-молодший, уперто закриває очі на проблеми прав людини у Китаї, при цьому наголошуючи на проблемах населення Зімбабве. Мова не про те, що Зімбабве не варте уваги чи допомоги, а про те, що населення Китаю в неймовірну кількість разів більше за населення Зімбабве і на обмеження його прав закривають очі лише через те, що Китай надзвичайно вигідний економічний партнер.
Це нагадує політику Росії щодо російськомовних громадян інших країн – Російська федерація постійно кричить про обмеження прав російськомовних в Естонії і Україні, але закриває очі на примусову асиміляцію росіян в азійських країнах бувшого Союзу в яких є нафта, при цьому розганяючи ОМОНом мітинги біля посольств цих країн, натомість збираючи штучні маніфестації біля посольства України і в самій Україні. Як на мене, це політика подвійних стандартів і вона зараз притаманна ледве не всім країнам світу, і була притаманна завжди, але, на моє глибоке переконання, - це не означає, що так має бути.

Маккейн, Обама і весь інший світ
Варто згадати ситуацію з Грузією, присутність представників Маккейна, які до речі заїжджали до України, в принципі зрозуміла – він однопартієць президента і повинен його підтримувати. Не зовсім зрозуміла особиста присутність Обами в самій Грузії, як на мене, цим Обама дає зрозуміти, що не дивлячись на весь його супер-лібералізм, він буде продовжувати зовнішню політику Буша-молодшого щодо Росії, азійських країн і держав на кшталт Грузії, тобто і щодо України. Як тут не згадати нашумівшу фразу керівника відділу з європейських питань держдепартаменту США Дена Фріда, який не вважає за необхідне мати згоду більшості населення України для отримання державою ПДЧ в НАТО.
Звичайно ПДЧ – це не вступ і особисто я за отримання цього плану, але Україна – це величезна держава з величезним населенням і якщо українці і справді бажають побудувати демократичне суспільство необхідно рахуватися з усіма громадянами і навіть з тими хто не розуміє, що таке ПДЧ, але виступає проти нього.
Що взагалі я хотів сказати – тільки те, що вибори в США змінять дуже мало. Ця країна вже давно вибрала шлях по якому йти і жодні вибори не здатні повернути її в іншому напрямку, хіба що трохи скоординувати.

Найкраще шоу на планеті
На моє переконання, вибори в США вже давно набули шоу-бізнесових мотивів – кандидат в президенти не просто професіонал, а певна особистість (в даному випадку молодий чорношкірий ліберал і герой-ветеран), з’їзди партій – це шоу і цього до речі нашим партіям потрібно навчитись, бо закриті з’їзди деяких українських партій просто вражають безглуздістю своєї закритості. Будь-який виступ кандидата чи його представника – це відмінно поставлений перфоманс, яскравим прикладом є вибір кандидата у віце-президенти Демократичною партією – після того як такий вибір відбудеться всім зареєстрованим зацікавленим особам надійде СМ з ім’ям.
Підсумовуючи, можна сказати лише одне – вибори президента США дуже цікаве і дійсно захоплююче дійство, але для України воно важить дуже і дуже не багато, тому перш за все власні проблеми потрібно вирішувати самим і не чекати якихось зовнішньодержавних подій, чи то виборів президента США, чи то головування в ЄС Польщі або інших дружніх нам держав.