Актуально аналітичний портал
П`ятниця, 29.03.2024, 07:46
Вітаю Вас Гость | RSS
 
Головна АналітикаРеєстраціяВхід
Меню сайту


Украинская Баннерная Сеть
Категорії каталога
Статті та коментарі експертів [9]
Коментарі та прогнози експертів порталу "Актуально" про події в Україні і світі
Спецпроект: Гендерна політика [9]
Спеціальний проект порталу "Актуально", присвячений гендерній політиці в Україні
Фахова аналітика [4]
Інтерв'ю [2]
Статті, погляди, думки вголос [17]
Проекти "Актуально" [0]
Наше опитування
Чи хочете ви щоб на порталі "Актуально" відбувся чат з політтехнологом Тарасом Березовцем?
Всього відповідей: 32
Головна » Статті » Статті, погляди, думки вголос

Релігія і політичний самопіар

Дуже дивно – церква нібито відділена від політики, але якщо казати про обернений процес, то бачимо зовсім іншу тенденцію. Політична діяльність і успіх в цій самій політичній діяльності дуже часто напряму залежать від того як показати своє релігійне спрямування.

Це звичайно якщо розглядати особистісний формат політичної діяльності, а існує ще й колективна політика, де вірою одного члена не обійдешся, а необхідно не просто окреслити чітке релігійне спрямування, а по можливості й залучити до своїх лав якогось представника релігійної сфери.

Підтвердженням цьому є Владика Павло, який йде до КиївРади за списком ПР. Звинувачувати цю людину в цьому, як на мене, не коректно, адже як він сам заявив – він не тільки священик, а й громадянин, до того ж у Києво-Печерської Лаври, настоятелем якої він є, багато світських проблем на які необхідно реагувати, а будучи депутатом КиївРади це робити значно легше.

Питання в іншому, а саме в боротьбі, так саме в боротьбі, за церковних діячів серед сучасних українських партій. Знову ж таки найяскравішим прикладом є Владика Павло, якого до свого списку окрім ПР включила ще й КПУ, певно комуністи вирішили чітко йти на модернізацію ідеології, адже всім відомо, що Ленін казав про релігію.

До речі ця боротьба зовсім не просте зазначення власної позиції у релігійному спрямуванні, а залучення нових ресурсів і приваблення нового електорату. В принципі весь цей процес можна назвати капіталізацією партійного списку.

Як на мене не варто казати про залучення певного адмінресурсу, адже церковні люди – це люди чесні і змушувати когось голосувати за когось для них неприйнятно. Проте самі православні люди, які до політики здебільшого байдужі, скоріше проголосують за оцерквлену людину аніж за когось іншого.

Отже, можна зробити невеличкий висновок, що належність до церкви прямо впливає на кількість виборців. По-перше це створює ефект ореолу, який впевняє людей в тому що політик віруюча людина, а отже і просто чесна.

По-друге політик показує свою прибічність тим хто належить до тої ж церкви, що й він сам, а це дає кожній людині відчуття спорідненості з тим політиком.

І по-третє церква дає політику можливість для самопіару. Як приклад можна навести постійні зустрічі впливових політиків нашої держави з церковними діячами (і не тільки українськими, а навіть міжнародного масштабу) і постійне спекулювання на духовній тематиці.

У кожного своя церква

Зокрема наведені пункти наглядно доводить розіграний в 2004 і ще досі триваючий сценарій приналежності до церков тодішніх кандидатів на посаду президента. Незважаючи на те, що обидві ці особи відвідують церкви і спілкуються з керівництвом різних патріархатів, їх масово ототожнюють з церквами за географічним принципом, який до речі також належить до одних з найстійкіших стереотипів в нашому суспільстві.

Проте не чесно казати, що це просто стереотип, це позиція цих політиків, які чітко обрали якої сторони дотримуватись і кого підтримувати відповідно до власного образу. Підтвердження цьому можна віднайти як в діях діючого президента, так і в діях лідера опозиції, які відповідають на активність одного, в певній сфері, активністю в протилежній (мається на увазі відповідь пана Януковича у вигляді привітання Російської православної церкви у відповідь на заяви Віктора Ющенка про створення «помістної церкви»).

В принципі можливо, що якщо б в Україні була популярна зовсім інша релігія, хтось з політиків цим користувався. Але в Україні популярна тільки одна. До речі популярність однієї канонічної церкви змушує деяких осіб приховувати власне віросповідання, бо це може їй дуже зашкодити, адже в суспільстві це важають нічим іншим як відхиленням.

Якщо згадати про відхилення можна послатися знову на Владику Павла, який заявив, що український політикум наскрізь сектантський, але чесно кажучи цього не видно. Не видно не тому що щось заборонено чи цього немає, а тому що це не підтримають і засуджують в суспільстві. Відповідно це може призвести до необрання, тому на час виборів обов’язково треба бути православним і це не прохання, а чітка вимога до кандидатів.

Не все те релігійне, що з іконами

Розмовляючи на дану тему звичайно потрібно згадати про «хресні ходи», які відбуваються доволі часто і на політичну тематику, зокрема це антинатовська пропаганда. Всім відомо, що релігійного навантаження ці події не мають, але не всі знають, що така інституція як церква до них взагалі немає ніякого відношення.

Якщо подивитися на список організаторів будь-якого «хресного ходу» там не можна побачити патріархату або церкви або щось маючого реальне відношення до віри. Самі по собі «хресні ходи» і не спекулюють на підтримці їх якоюсь церквою. Проте населення це сприймає не однозначно, ті хто підтримують ці заклики вважають, що вони здійснюють ще й святе діло, а ті хто не розділяють поглядів які пропагує «хресний хід» звинувачують церкву у підтримці певних політичних сил.

Звичайно певна диференціація церков існує, але вона не настільки разюча якої її змальовують. Ті священики які знаходяться на перфомансах певного політичного спрямування показуюсь власну громадянську позицію, а не ставлення церкви.

В принципі в цьому і заключається проблема, адже суспільство вбачає в церковному чині насамперед представника церкви, а не громадянина і тому ототожнюють позицію певної особистості з позицією релігії, а інколи це призводить до того, що людина сприймає таку ситуацію як релігійну догму і вона змушена керуватись цією догмою бо вона на її погляд має безпосереднє відношення до віри.

Цим вміло користуються політики, цим вони поповнюють ряди власного електорату і заробляють бали, але все це говорить не про їхню кмітливість у проведенні політичної діяльності, а у аморальності бо існують речі які в політиці чіпати не можна.



Категорія: Статті, погляди, думки вголос | Додав: Zhuravel (24.04.2008) | Автор: Журавель Петро Анатолійович
Переглядів: 773 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 3.0/1 |
Всього коментарів: 1
1 kiburga  
0
Я взагалі шокований цинізмом владики Павла, бо це вже не церковна справа займатися агітацією, церковними ходами за наших політиків, хто б ними не був. Можна агітувати за певні принципи життя, як це робить Папа Римський Бенедикт, робив Іоан Павло, і можна звертатися до політиків з вимогою бути чесними, берегти мир, і піклуватися про духовність нації. Але отак грубо як демонструють це діячі московського патріархату лізти в політику, аби пролізти це ганьба. Це перший момнет. Другий - московський патраархат тупо лобіює собі землю у Києві, і це факт і саме партія регоінів у Київраді виділілял для них землю під храми й церкви, причому їм було виділено найбільше. Тобто ці товарищі знову йдуть лобіювати собі землю, багальноі цинічно angry

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту

Украинская Баннерная Сеть
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2024
Сайт управляється системою uCoz