 Певно прочитавши цей заголовок багато хто подумав про новітні реформи в освіті, зиск з того політиків, про їхній самопіар на цьому процесі, але мова піде зовсім про інше. Мова піде про ректора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Дехто задасть питання: ну й що? чи та хто він взагалі такий? В принципі воно може задатися й так, але воно все зовсім не так. По-перше обов’язково треба згадати всіма шанований часопис Forbs згідно з яким пан Скопенко входить в 20-ку найвпливовіших людей України, а ці хлопці, що там працюють точно в цьому щось розуміють.
По-друге – Скопенко не просто впливова людина у галузі освіти до якої прислухаються, скоріше він перш за все ректор ВНЗ в якому вчаться діти, онуки, племінники, дружини, коханки, друзі, діти друзів… найвпливовіших осіб нашої країни, чесно кажучи доволі часто можна було зустріти одиноко сумуючого міністра, депутата або ще когось з цього роду біля кабінету пана ректора в Червоному корпусі Університету, які терпляче чекали на час коли пан ректор знайде час з ними поговорити (дивує, але факт).
Взагалі пан Скопенко унікальна особистість, інколи здавалося, що влада в державі на нього взагалі не впливає, був СРСР, вже немає, були генсеки, їх також немає, було два президента незалежної України і здавалося, що Скопенко переживе ще стільки, але не сталось.
Взагалі історія заплутана і незрозуміла. В минулому році відбулися вибори ректора (правда також незрозуміло хто брав участь у цих виборах), пан Скопенко підписав контракт з Кабміном (ректор прирівнювався до рівня міністра) строком на 7 років, але через рік Скопенка звільняє президент після своєї поїздки до Університету. Отака маленька передісторія.
Після коротенького вступу я хотів би поділитися власними думками щодо причин, які спонукали президента до такого кроку (а крок цей і насправді важливий, адже як би хто не любив власні ВНЗ Київський національним вже давно визнаний найкращім за багатьма рейтингами). По-перше буквально за декілька днів до звільнення Скопенка пішов процес звільнення іншого не менш впливового пана – пана Губерського (як відомо ІМВ – це складова частина КНУ, а Губерський – директор структурного підрозділу Університету, ректором якого тоді ще був Скопенко, отже і його безпосереднім керівником), а це вже зовсім не добре, адже з Губерським дружать дуже багато впливових осіб (ну не дивно, де ж їхнім дітям вчитися). До числа цих осіб відноситься і Ющенко, до речі син якого (відомий пан Андрій) до не давнього часу там навчався (він його достроково закінчив, та хіба то дивно, якщо він в 19 років заробляв на дуже дорогий автомобіль то що йому вартує захистити диплом екстерном).
Другим і певно набагато важливішим моментом є те, що виконуючим обов’язки ректора був призначений всіма шановний пан Литвин Володимир Михайлович, звичайно не будемо казати, що він на це не заслуговує, адже він вже давно керує однією з кафедр Університету, до того ж знаний фахівець в своїй науковій галузі, та крім цього він відомий політик і чогось дуже не віриться, що Ющенко допустив би Литвина до цієї посади, якщо б йому від нього не було б чогось треба.
Зрозуміло, що Ющенко готується до визначальної події в його політичному житті після 2004 року, він шукає союзників, а чому б одним з них не стати Литвину, партія в нього хоча й має стійкий та визначений електорат, та нажаль він невеликий, тому новий законопроект про прийняття нового відсоткового бар’єру до Верховної Ради може її поховати, щось схоже до речі може статися і з пропрезидентськими силами, тому в них вже є одна спільність. Крім того ціле направлена підготовка Тимошенко власної кандидатури на пост президента не може не лякати президента, тому він допомагає своїм новим друзям, які безперечно за це допоможуть йому.
Згідно до даної логіки можемо спрогнозувати форматування або формування чи трансформацію певних політичних союзів. Зрозуміло, що БЮТ ніколи не піде на реальне і відчутне зближення з ПР, але інколи вони можуть бути союзниками (до речі дане твердження знаходить своє підтвердження в історії) по деяким питанням. Крім того комуністи вже давно зарекомендували себе доволі лояльними до всіх окрім НУНС (це і не дивно, адже як на мене єдина дійсно виражена політична сила з національним елементом), а тому можуть стати сторону БЮТ за певних обставин. З іншої сторони йде свідоме зближення між Литвином і Ющенком, тому крім того, що дійсна коаліція може реально утвердитись пропрезидентський політичний блок, а точніше сам діючий президент може отримати не тільки маленький проте стійкий електорат, але й систему партії на президентські вибори. Ще можемо згадати і іншу зв’язку – ПР плюс пропрезидентські сили, я маю на увазі те, що головні гравці обох політичних спрямувань налагоджують надзвичайно тісну комунікацію (ну звичайно всі розуміють, що найяскравіших прикладом цього є нова посада пані Богатирьової).
Крім того існує ще безліч нюансів, про які прості смертні не знають. Зрозуміло реально одне, ну принаймні як на мене, що йде процес підготовки до президентських виборів. Цей процес здійснюється якісно і поступово і на всіх фронтах, відповідно все, що відбувається останнім часом – це кроки, а реальна ціль так би мовити десь в 2009 році.
|
Головна 
