Українські посадовці всі одночасно й надовго впадають у депресію й відбувається це вже дуже давно. Можливо дуже пафосно сказано, але так воно і є.

Дехто стверджує, що депресія – це просто лінощі й втеча від роботи. Дехто скаже, що це глобальна інформаційна атака фармацевтичних компаній, яка проводиться для більш успішного продажу антидепресантів. Можливо хтось переконаний в тому, що депресія – це виключно «західний» спосіб відпочинку від наполегливої діяльності й саме тому (і через те, що «західний» і через те, що через працю) депресія зовсім не притаманна українцям.

Проте, як на мене, це не так. Певно, всім знайоме таке дике почуття, коли відчуваєш себе загубленим і одиноким, вважаєш, що один в усьому світі й зовсім не прагнеш до чого-небудь. Якщо хтось такого не відчував, той точно абсолютно щасливий. Проте скоріше за все, такий стан навідувався до кожного.

Як раз у такому стані знаходяться українські посадовці. Ні, в особистому житті кожного з них може бути все пречудово, але в професійні діяльності все саме так. Якщо можна застосувати такий термін – це професійна імпотенція. Український посадовець – це зразок загубленого індивіда.

Український чиновник – це не просто еталон корумпованого, заангажовано, обмеженого посадовця в східній Європі або загалом в Європі. Це еталон цих чеснот в світовому масштабі, адже всілякі американські організації регулярно вимірюють рівень прогресу в усіх країнах світу і Україна регулярно займає передостанні місця (як не дивно десь ще гірше).

У наших головних політичних лідерів вже два роки одна ціль – президентство. При цьому вони погано уявляють нащо воно їм потрібно. Скоріше за все, і Тимошенко, і Янукович тішать себе ілюзіями про місце на Банковій і більшість у Верховній Раді, але ж шанси для реалізації цього плану замалі як у діючого прем’єра, так і у лідера опозиції. Але мрії про абсолютну владу не покидають ні ту, ні іншого.

Усе це говорить про дві речі – про величезні амбіції (тут можна заглибитись у Фрейда, але думаю, що це вже зайве) і про відсутність стратегічної звивини у мозку. Наші лідери мислять тактично, це схоже на ситуацію, коли натовп сліпих веде купка короткозорих. Провидця немає, а без нього не буде і світлого майбутнього (як тут не згадати «Мойсея» Івана Франка!).

Наші лідери не думають про те, як зробити так, щоб врешті решт припинився хаос і почалась нормальна робота. Коаліцію створювали не для того, щоб завершити конституційну реформу, а щоб поділити державу, і це факт. 

В одного прекрасного українського поета є вірш «Напередодні». В ньому він прекрасно описує весь цей фарс. Україна постійно і не тут, і не там. Ми нібито демократична держава, але абсолютно все вирішується за гроші (згадайте, адже син Фірташа, який вбив прапорщика і дівчину так і не сів до в’язниці і таких прикладів безліч). В Україні нібито є свобода слова, але немає вільної преси, бо всі видання та телеканали комусь належать.

Так і всі українські посадовці – вони «напередодні». У цих людей немає цілей і немає мети. При цьому, саме вони провідники українського народу – це лякає і не на жарт.

До цього апатичного стану додається алкоголізм – величезна кількість українських чиновників п’ють і роблять це регулярно. Будь-яка афера, будь-яка крадіжка з бюджету «обмивається», а через те, що робиться це постійно, чиновники п’ють забагато.

Отже, маємо ряд ознак українського посадовця – він (або вона) вже давно професійно фригідні, через те, що задоволення від роботи ніякого, чиновницька спільнота впадає в апатію, через неї й через специфіку менталітету більшість з них починають пити горілку в полудень і самостійно.

Можливо, я не правий, можливо це настільки далеко від істини, як місяць від Землі, але підтвердження моїй теорії знайти набагато легше, аніж її заперечити.

Ці думки прийшли не самі собою, на них наштовхнули сьогоднішні новини: минулого тижня всі депутати дружно підвищили фінансування Верховної Ради, а сьогодні БЮТ виправдовує це тим, що Партія Регіонів їх шантажувала й не хотіла голосувати за соціальні виплати, саме тому шляхетні бютівці пішли на цей крок – просто абсурд, ну якщо вже вам начхати на людей, не варто переконувати, що це не так.

Сьогодні ж «Сегодня» (маленький каламбур) написала про те, який літак роблять в Далласі для президента і прем’єра. Суперлайнер та навчання екіпажу, за даними «Сегодня» обійдеться державі у 86 млн. доларів, і це при тому, що Тимошенко запустила на всіх телеканалах свій відеоролик, де розповідає, що в світі тільки п’ять держав будують літаки й що саме її уряд реанімує літакобудівну галузь в Україні.

До речі, цікавою є вчорашня новина від «НОВИНАРу» (ось ще один каламбур) про те, що пасинка народного депутата Ігоря Лисова Артема Криворучка, що скоїв у стані алкогольного сп'яніння ряд ДТП в Києві, і чинив при затриманні опір працівникам міліції випустили з психоневрологічної лікарні ім. Павлова, де він проходив обстеження – ось і все покарання. Кажете живемо в демократичній державі? НЕПОМІТНО!!!

Після таких новин з рідної держави й п’ятдесяти п’яти повторів про те, що Криштіано Рональдо перейшов до Реалу аж за 96 мільйонів і через це чесний футбол помер (це при тому, що 65 мільйонів за Кака, то для всіх нормально), відверто хочеться самому впасти в апатію і забути, що є така влада і такий футбол.

Можливо тоді, коли всім на їх сварки буде начхати, вони отямляться? Можливо Тимошенко і Ющенко будуть літати на якісних вітчизняних літаках, Янукович з регіоналами нарешті покажуть свою міфічну антикризову програму, а Алієв і Мілевський перестануть пити горілку в барах Києва і Реал буде платити Динамо такі гроші, а не Манчестер Юнайтед.

Можливо все, але ще більше є того, чого ніколи не станеться...