На дворі економічна криза, величезна кількість людей втратила роботу, ціни ростуть, банки на межі банкрутства, Нафтогаз майже мертвий, для того, щоб розрахуватись за газ необхідно проводити девальвацію вітчизняної валюти і т.д., але при цьому всьому українська влада знаходить в собі сили витрачати гроші на абсолютно незрозумілі речі.
І мова йде зовсім не про гроші на Євро2012, адже це скоріше інвестиційне вкладення, яке має принести прибуток і принесе. Правда принесло би воно його і не з такими затратами, але ж кожен має вкрасти, от поки всі потрошку вкрадуть і набігає величезна сума. Крім того, менеджмент підготовки до турніру вражає і не зі сторони Федерації футболу або клубів, а зі сторони держави – чвари між чиновниками це просто нонсенс, Червоненко настільки ображений, що його відлучили від «корита» і не дали вкрасти або не дали вкрасти стільки скільки він хотів, що поносить всіх і вся, а так не можна! Одним словом хаос і дерибан, але це зовсім інша тема...
І мова йде не про пам’ятні знаки і меморіали. Все таки є святі речі, які необхідно шанувати будь-коли, і за часів економічної кризи насамперед, бо саме вони формують національний дух. Як не дивно, в цьому президент дійсно молодець.
Мова йде про витрату грошей за кордоном, при цьому у величезних розмірах. Як не згадати події минулого тижня з купівлею будівлі у Мілані і виділення коштів на формування позитивного іміджу України в світі.
Абсурд і безглуздість! 230 млн. гривень на формування позитивного іміджу! Це однозначно вкрадені гроші. Що взагалі мається на увазі? Формування позитивного іміджу – це маніпулятивний процес імаджеології, який вивчається в політичній науці. Зокрема для його реалізації використовують ряд методів і далеко не завжди законних: проплачування статей і репортажів, сіра та чорна пропаганда, використання порівняльної технології, тобто створення негативного прототипу або образу ворога і т.д.
І що ж? Все це МЗС буде реалізовувати закордоном? Можливо вони мали на увазі зняти відео і запустити його по телеканалам? Що ж можна їх розчарувати, по-перше, це не створення позитивного іміджу, а реклама (також складний і не менш корисний процес, але необхідно бути коректним у термінології), по-друге, це все реалізовано і по ВВС вже півроку крутять відео про голодомор.
І куди ж вони дінуть ці 230 млн.? Відповідь проста: вкрадуть.
Минулого тижня МЗС відзначилось ще однією незрозумілою дією. Було придбано приміщення в Мілані за 4 млн. євро. Благо купили цей будинок не для відпочинку якогось посадовця, а для Генерального консульства.
Як цитує УНІАН заступник міністра закордонних справ Юрій Костенко: «Це прекрасне приміщення, яке розташовано в центрі міста». Важко щось додати. Діти в дит. будинках з вами повністю згодні, це неймовірно радує кожного українця, що нещасні дипломати будуть сидіти не на околиці одного з найдорожчих міст Італії і світу, а в його центрі. Ми ж Україна, у нас багато нафти і алмазів, можемо собі дозволити будь що. Так бідних дипломатів треба пожаліти, це ж найнещасніші люди в світі! Кожного дня ці хлопці і дівчата плачуть за рідною батьківщиною, клянуть чужину і читають Тараса Григоровича на ніч замість молитви. Дипломати – це наші герої, все дня них. Точно, все для дипломатів, взагалі, нехай вся країна працює на них, тільки їм би за кордоном добре жилось, ми тут якось переб’ємось.
Як на мене, крім того, що це не повага до кожного українця, це ще й просто на просто банальний непрофесіоналізм. Є речі, особливо за часів економічної кризи, які мають вищій пріоритет – будівля для Генерального консульства в Італії до них не входить. Крім того, як не згадати, що зовсім не давно громадяни України, які проживають в Мілані забажали звільнення від податків. Звичайно треба дбати про «своїх» закордоном, але якщо не хочуть платити податки і допомагати рідній державі, то які вони громадяни. Тому обійдуться без державної допомоги, переб’ються і з’їздять до Риму, якщо так буде необхідність.
І всі ці витрати на фоні експертних заяв про поглиблення економічних негараздів та відтік іноземного капіталу. Як цитує Інтерфакс-Україна заступника міністра економіки України, члена-кореспондента НАН України Валерія Мунтіяна: «Підстав для оптимізму поки немає». Але хіба це причина для того щоб не скупати пів Мілану?
Доволі коротко, сприймайте це як крик душі. Так далі бути не може.
Петро Журавель
|
Головна 
