Як відомо, основним способом вираження невдоволення владою є мітинги, маніфестації, бойкоти та ін., тобто зовнішні прояви наболілого. Це не просто очевидно, а й науково підтверджено, зокрема класик політичної науки Жан-Жак Руссо надавав праву на повстання першочергову роль.

Не дивлячись на це, не будемо заглиблюватись в царину наукової політології, а звернемось до соціології. Центр Разумкова оприлюднив соціологічне дослідження, темою якого було питання: «Чи готові Ви особисто взяти участь в акціях протесту для захисту своїх прав та інтересів?».

Батько Махно та нестаток футболу

Були запропоновані сім видів так званих «акцій протесту». Жодна «акція» не набрала дійсно відчутної кількості прихильників, загалом більшість респондентів наголосила на тому, що не має наміру брати участь в чомусь подібному.

69.2% опитаних заявили, що упевнені, що не братиму участі в створення незалежних від президента та уряду збройних формувань, крім того 14.4 відсотків зазначили, що скоріше за все, не братиму участі. Сучасних анархістів та справжніх прихильників батька Махна набралось тільки півтора відсотки.

Подібну ситуації можемо спостерігати і з вуличними заворушеннями. 81,8% опитаних не схильні до такого розв’язання суспільних проблем. Проте існують і відчайдухи, які не проти трохи отримати стусанів від міліції, таких набралось аж 2 відсотки. Очевидним є те, що взнаки дається паузи в Українській Прем’єр-Лізі з футболу – фани не знають куди дівати енергію.

Все таки НЕ «Дістали»!?

Не мають значної підтримки й розпіарені акції на кшталт «Дістали», тобто події, метою яких є блокування руху на дорогах та залізницях. Не бачать в цьому сенсу 80,1% респондентів. Натомість прихильників тиснути з усієї сили на клаксон два відсотки. Знову два! Теорія з Прем’єр-Лігою знаходить підтвердження.

Відмовлятися від виконання рішень адміністрації та органів влади вважають за необхідне трохи більше 10%, але майже 77% не бачать світла в кінці тунелю після відмови керівникам у співпраці.

13,3% опитаних згодні з думкою, що необхідно організовувати несанкціоновані мітинги та демонстрації, з ними незгодні 74,9 відсотків респондентів. Підтримка санкціонованих, тобто організованих та дозволених мітингів значно більше, а саме 24,1%, проте з цією формою все рівно більше незгодних, яких Центр Разумкова таких нарахував 64,9 відсотки.

Також українці висловились і щодо страйків. За такий вияв громадянського невдоволення виступає 13,2%. Натомість 74,8 відсотки опитаних не бажають страйкувати.

Після таких цифр постає питання: Якщо народ так незадоволений, а про це кричить і президент і опозиція, то чому, абсолютна більшість опитаних не вважає за потрібне висловлювати власну позицію?

Очевидно, українці – це не м’якотіла нація і вона може вказати владі на її місце, що й було доведено в 2004 році. Висновок ясний: народ розуміє – часи світової економічної кризи є непростими і уряд робить все, що може.

Українці усвідомлюють, що проблеми мають всі держави світу і намагаються зробити все від них залежне, щоб допомогти владі, для того, щоб спільними зусиллями прогнати кризу якнайшвидше. На жаль, деякі високі чини, діють зовсім в іншому напрямку.

Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 17 по 24 грудня 2008 року. Було опитано 2017 респондентів віком від 18 років у всіх областях України, Києві та Криму за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Вибірка опитування будувалася як стратифікована, багатоступенева, випадкова із квотним відбором респондентів на останньому етапі. Опитування здійснювалося у 129 населених пунктах (із них 75 міських та 54 сільських поселень). Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.